Новини Корупції

Станіслав Денисюк: корумпований в’язень «режиму Порошенко»

нд, 14/07/2019 — 13:28

Повість про стійке фискале.

У «нових осіб», покликаних під владу командою пре!дента, все частіше проглядаються обриси каламутних харь епохи Віктора Януковича. Це не дивно, адже населенню наполегливо нав’язується думка, що гірше, ніж при Порошенко, українцям ніколи не було. Тим самим стираючи з виборчої пам’яті електорату «славні деньки» Віктора Кривавого і «ситі» 1990-е.

Втім, нав’язувані смисли абсолютно правдиві для героя нашої сьогоднішньої публікації – доктора юридичних наук Станіслава Федоровича Денисюка (на фото вище). Як пишуть в Антон Лузер і Арсеній Павлів спільному огляді для CRiME і [гучних справ], Станіслав Денисюк непогано «піднявся» в 1990-х, без проблем пережив «помаранчеву чуму» Ющенка, а після 2010-го, з приходом до влади Януковича, для нього взагалі настали золоті часи. Але після Революції достоїнства цього світила наукової думки ледь не спіткав крах – Станіслав Денисюк на цілий рік потрапив у СІЗО за підозрою в участі у злочинній організації. І лише після того, як мудрий український народ вигнав «шоколадних бариг», проголосувавши за молодого, прогресивного, модного і дотепного преЗедента, у Станіслава Федоровича виник реальний шанс повернутися до годівниці обілити своє чесне ім’я.

Недосвідчений читач, мабуть, губиться в здогадах: що це за такий чолов’яга, Станіслав Денисюк? Востаннє ЗМІ згадували його минулої весни, і то мигцем. Про Станіслава Федоровича згадали парою рядків в новинах про те, що група «доброзичливців» через суд заблокувала конкурси на посади голів податкової та митної служб (Станіслав Денисюк виявився одним з тих «доброзичливців»). Мстився таким чином, доктор юридичних наук владі, так жорстоко з ним обошедшимся, або ж сам придивлявся до «жирних» вакантним посадам у податковій і на митниці, ми не знаємо. Тому зупинимося на тому, що про Денисюка достеменно відомо, причому, навіть з відкритих джерел.

Тіні вбитих журналістів і терористів

Зірка Денисюка зійшла на «ментовском» небосхилі в 1996 році, коли він очолив харківський УБОЗ. В ту пору багато місцеві журналісти називали своє місто «Ментоградом», оскільки саме в Харкові правоохоронцям у найвищій мірі вдалося не тільки перемогти організовану злочинність, але і її очолити. Природно, що в цій системі координат посаду начальника Управління боротьби з організованою злочинністю була однією з ключових і прибуткових.

Під керівництвом Станіслава Федоровича тоді також «боровся» з злочинністю перспективний офіцер (нині покійний) Євген Жилін. Злі язики обмовляли, що майбутній організатор терористичної організації «Оплот» Жилін особливо відзначився на ниві вибивання з місцевого бізнесу грошей та фабрикування замовних кримінальних справ. У 2005 році, коли до влади прийшли «помаранчеві», Євген Жилін «залетів» і потрапив у СІЗО. Що примітно, за підозрою в підриві автомобіля Геннадія Кернеса – майбутнього мера Харкова і охоронця кривавого культу маршала Жукова. А колишній шеф Жиліна Станіслав Денисюк через рік після «зальоту» підлеглого очолив податкову адміністрацію Харківської області.


Євген Жилін

Перекваліфікація Денисюка в фіскали сталася в період, коли Віктор Янукович внаслідок парламентських інтриг вдруге став прем’єр-міністром України (2006 рік). Тобто, коли «донецькі», до яких здебільшого тяжіють харківські «ментовські», в який раз де-факто опинилися при владі. Тоді ж вийшов на свободу Євген Жилін. Причому, не просто вийшов, а добився відновлення в МВС, звідки у віці 34 років пішов на почесну пенсію. Але це не означає, що шляхи Жиліна та його ментора Денисюка розійшлися зовсім.

Євген Жилін зняв з себе міліцейський кітель і штани з лампасами, змінивши їх на спортивний костюм, у 2010-му, коли «сім’я» Януковича і що приєдналися до неї клани отримали повноту влади в країні. Тоді ж на посаду начальника харківської податкової повертають Станіслава Федоровича Денисюка (у 2007-му, після розгону Верховної Ради, це світило юридичних наук «попросили» з Податкової адміністрації). У період, коли Станіслав Денисюк знову вступив на шлях боротьби за кишеню платників податків, Євген Жилін пише кандидатську в області права, створює мережу організацій під назвою «Оплот» (які за якісь три роки еволюціонують в одну з найбільших проросійських терористичних структур) і займається бізнесом. Згідно з матеріалами слідства, цей бізнес зводився до конвертації, інкасування та висновку в «тінь» величезних сум грошей.

Очолював в ту пору харківську податкову генерал Станіслав Денисюк, на ввіреній території якого орудував Євген Жилін, по ідеї, таку «підприємницьку» діяльність повинен був припиняти. Насправді ж, як зазначено в матеріалах кримінального провадження, він її частково очолював.

Тут нам доведеться зробити невеличкий відступ від теми, адже життєпис Станіслава Федоровича було б неповним без сюжетної лінії Василя Климентьєва.


Василь Климентьєв

Вбитий у серпні 2010 року харківський журналіст Василь Климентьєв – засновник газети «Новий стиль». Виходить з початку «нульових» видання було вкрай специфічним – воно не поширювалося через передплату або торгові точки, а циркулировало лише по кабінетах місцевих міліцейських і прокурорських «шишок». Кожен черговий випуск «Нового стилю» з’являвся, коли хтось із крупнопогонных заправив «Ментограда» хотів «притопити» неабиякою порцією компромату перейшов дорогу конкурента. Климентьєв гарантував гостроту пера, доставку «меседжу» за потрібними адресами і, що важливо, анонімність замовника, в результаті чого «опущені» герої її публікацій нерідко ставали його клієнтами. Це забезпечувало спритному журналісту стабільне надходження скандального компромату і регулярний пристойний заробіток, але також і ризик для здоров’я і життя.

Важлива деталь: згаданий вище Євген Жилін в 2005-му потрапив на нари якраз після того, як хтось злив Климентьєва матеріали по вибуху машини Кернеса, і покривати «попутавшего берега» перевертня в погонах його «даху» стало не комільфо.

Харківські журналісти, трохи присвячені в діяльність Климентьєва, вважають, що Станіслав Денисюк, що стоїть на вищих ланках «ментовські-прокурорської» харчового ланцюжка Харкова, часом користувався його послугами. Але зверталися до видавця «Нового стилю» і ті, хто був не проти відсунути генерала від корита.

11 серпня 2010 року Василь Климентьєв відправився на зустріч з якимось обізнаним джерелом за черговою порцією компромату, і з тих пір його більше не бачили. Пошуки журналіста почалися через добу після зникнення. Незабаром на Печенізькому водосховищі під Харковом знайшли кинуту човен, а у ній – мобільний телефон Климентьєва. Багатьох здивувала те, що знахідка виявилася неподалік від заміського особняка Станіслава Денисюка, якого Климентьєв за чиїмось замовленням шпетив на сторінках «Нового стилю» незадовго до свого зникнення. Відразу ж запідозрили Станіслава Федоровича, але швидко прийшли до висновку, що або головного харківського фіскала «підставляють», або ж човен з доказом прибило ближче до розкішного житла генерала з волі стихій – течії і вітру.

Через два роки, у 2012-му, вбивство Климентьєва оголосили розкритим: головним підозрюваним був названий колишній товариш Євгена Жиліна, екс-підлеглого Денисюка – хтось Андрій Козар. Козар втік і з допомогою російських партнерів Жиліна з ОЗУ «Тамбовські» осел за поребриком…

…увечері 19 вересня 2016 року в розкішний ресторан «Вітерець» в Підмосков’ї заглянули «поганяти чаї» два українці – Євген Жилін і Андрій Козар. Можливо, вони звернули увагу на дивну громадянина за сусіднім столиком, неспішно потягивающего кави. Адже той кидався в очі: в плащі, окуляри без діоптрій і, сама кричуща деталь, – кавоман носив неприродно відстовбурчені вуса, що робили його трохи схожим на популярного колись артиста Михайла Боярського. Не встигли терорист з убивцею визначитися з меню, як дивний незнайомець підійшов до їхнього столика і уточнив: «Ти – Жилін?» Колишній «убозівець» відповів ствердно. Пролунали постріли…

Стійкий золотопогонный в’язень

Але повернемося до Станіславу Федоровичу, героя нашої розповіді.


Станіслав Денисюк в свої кращі часи

Як згадано вище, Станіслав Денисюк повернувся на крісло начальника Податкової адміністрації Харківської області у 2010 році. Там він сидів менше двох років – до кінця 2011 року.

Офіційно причиною «втечі» доктора юридичних наук від такої шикарної годівниці згадувалася масштабна реформа податкових органів, організована нині швидким злочинцем Олександром Клименко (при Януковичі очолював Міністерство доходів і зборів, у народі іменоване «Минсдохом»). Ширма для «реформи» була обрана найбільш благопристойна, але по факту все зводилося до концентрації всіх фінансових потоків країни під контролем «сім’ї».


Олександр Клименко

Недоброзичливці тоді обмовляли, що фіскальна кар’єра Станіслава Федоровича була принесена в жертву фінансовим апетитам «младодонецких», кліку яких очолював Олександр Янукович, старший «принц» Віктора Кривавого і «кореш» тодішнього головного фіскала Клименко.


Олександр Янукович (праворуч)

Можливо, таке припущення не так вже далеко від істини, але ім’я Станіслава Денисюка, коли він пізніше сам загримів за ґрати, прокурорської верхівкою згадувалося в контексті іншого персонажа – «младоолигарха» Сергія Курченко, відомого як «гаманець» клану Януковичів. Власне, Станіслав Денисюк вважався «смотрящим» за бізнес-имприей Курченко, высасывавшей мільярди для тодішніх господарів країни.


Сергій Курченко

Спочатку за Курченко стояв харківський олігархічний клан Кацуб, примкнув до угрупуванню Януковича, і цілком логічно, що доглядати за недосвідченим «вундеркіндом» попросили навченого конвертаційними схемами генерала Денисюка, здатного не тільки осадити це «молоде дарування», але і «порішати» через старі «ментовські» зв’язку, якщо ця «птах» ненароком «залетить».

Коли в 2014-м «залетів» весь режим Януковича, що примітно, Станіслав Денисюк нікуди не втік зі свого особняка на березі Печенізького водосховища під Харковом, не боячись ніякої люстрації. Можливо, пильність Станіслава Федоровича кілька приспав той факт, що одним із стовпів влади, що прийшла після Революції гідності, став відмінник «ментоградской» школи, земляк Денисюка Арсен Аваков, з яким у часи губернаторства останнього генерал-фіскал, загалом-то, непогано ладнав.


Станіслав Денисюк і Арсен Аваков (другий і третій праворуч)

Проте суспільство, умывшееся кров’ю взимку 2013-14-го з вини нині колишніх партнерів Денисюка, справедливо вимагав крові якщо не катів Майдану, то їх хоча б спільників. І в правоохоронній верхівці знайшлися чуйні до запитів суспільства, честолюбні і не дуже делікатні діячі типу головного військового прокурора Анатолія Матіоса.


Анатолій Матіос

І в травні 2017-го, через дев’ять місяців після раптової кончини Жиліна, колишнього протеже Денисюка, за Станіславом Федоровичем прийшли військові прокурори. Вірніше, прилетіли на вертольоті.

Згідно кримінальному провадженню №42017000000001656, більше двох десятків екс-керівників податкової служби під час правління Віктора Януковича поставили організовану злочинну групу, яка промишляла грандіозними схемами ухилення від сплати податків і відмиванню «брудних» грошей і «нагріла» рідна держава на астрономічну суму – 96 млрд грн (або $12 млрд за тодішнім курсом).

На думку слідства, на чолі цієї банди стояли екс-президент Віктор Янукович і колишній прем’єр Микола Азаров, а ідеологом-організатором схем був головний «минсдох» Олександр Клименко. На частку Станіслава Федоровича, як спочатку вважали дізнавачі, з 96 «ярдів» довелося «лише» 300 млн грн, на які він нібито наклав лапу за короткий період з липня по грудень 2011 року (погодьтеся, що «разворовавшие країну» «свинарчуки» Порошенко, нібито встановив режим тотальної корупції, на фоні цього далеко не головного подільника Януковича виглядають навіть не дрібними шахраями, а цілковитими «лохами»).

Ходять чутки, які може підтвердити герой нашого оповідання Станіслав Денисюк, що всю цю зграю казнокрадів-мільярдерів в погонах «спалив» колишній заступник Клименко та начальник Денисюка Андрій Головач.


Андрій Головач

Цього в міру вгодованого генерала-фіскала «орли» Матіоса взяли в оборот ще при живому Жиліні – у 2016-м. До Головачу нагрянули з обшуками, натиснули і зробили дуже приваблива пропозиція: здати всі «явки і паролі», повернути з вкраденого хоча б пару сотень мільйонів в казну, за що йому обіцяли умовний вирок і, як наслідок, свободу. Андрій Головач довго не ламався і «заспівав». І його «пісня» лягла в основу гучної кримінальної справи…

…вранці 24 травня 2017 року, грізно рокоча двигунами, з Києва стартувало кілька вертольотів зі спецназом на борту. Водночас у 15 областях почалося понад 400 обшуків. Через кілька годин вертольоти один за іншим приземлялися в аеропорту «Жуляни», висаджуючи приголомшених закутих у наручники підпільних мільйонерів у погонах – фігурантів «справи Клименко». Одним з цих пасажирів був Станіслав Денисюк…

Деякі з фігурантів «справи Клименко» за прикладом Головача проявили слабкодухість і пішли на принизливі угоди зі слідством – зробили свідчення, розлучилися з частиною майна, але вийшли на свободу. Однак не Станіслав Денисюк. Гордий генерал, колись відомий грозою бандитів і комерсантів, не бажав визнавати себе злочинцем, а вже тим більше – розлучатися з нажитими «непосильною працею» мільйонами (він відмовився вносити заставу в розмірі 100 млн грн). І свідомо пішов за ґрати.


Станіслав Денисюк на лаві підсудних

Станіслав Денисюк мариновался в камері-одиночці цілий рік, але навіть будучи ізольованим від суспільства, бився зі «злочинним режимом Порошенко», плів інтриги, прораховував ходи. Він двічі оголошував голодування, організовував медіа-кампанії в пресі, судився з Україною в Європейському суді з прав людини і навіть виграв цей судовий процес. Зрештою, так нічого і не добившись від впертого доктора юридичних наук, в травні минулого року владі довелося випустити Денисюка з-під замку – закон забороняє тримати людину в попередньому ув’язненні більше року.

Інтрига в Генпрокуратурі

Поки Станіслав Денисюк сидів, стався епічність скандал, який мимоволі спровокував наш генерал-фіскал. Мова йде про «акваріумної прослуховування» в кабінеті голови Спеціальної антикорупційної прокураты Назара Холодницкого.


Назар Холодницький

Прийнято вважати, що ця «прослушка» була санкціонована в зв’язку з кримінальною справою про спробу підкупу в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун (ймовірний хабародавець був другом головного антикорупційного прокурора). Але насправді це не так. Холодницкого прослуховували в рамках розслідування вимагання так і не встановленими чиновниками Генпрокуратури хабара в розмірі $2 млн у… Станіслава Денисюка.

Як тільки за спиною Станіслава Федоровича зачинилися двері камери слідчого ізолятора, до його дорослим дітям Денису і Тетяні Денисюкам стали «підкочувати» якісь громадяни з пропозицією «підмазати» Генпрокуратури взагалі і головного військового прокурора Матіоса зокрема. Це був повний тезка головного фігуранта справи, по якому проходить Денисюк, Олександра Клименка і його цивільна дружина Наталя Надточей. Молодші Денисюки «пробили» цих «гінців» по своїх каналах, і з’ясували, що ті дійсно мають виходи на верхівку ГПУ. Але, порадившись зі своїм дідом, вирішили розіграти зовсім іншу партію – підставити на хабарі обвинувачів Станіслава Денисюка. Вони написали відповідну заяву в Генеральну інспекцію ГПУ, де його відразу взяли в оборот.

Тетяна Денисюк «нашкребла по засіках» перший транш хабара – $200 тис., які під пильним наглядом «важняків» Генпрокуратури передала посередникам. Тут би їх взяти, так і притиснути до стінки, але навіть біля стін ГПУ є вуха – хтось Клименко і Надточей попередив, і ті дали драла за кордон. Ниточка обірвалася.

Незабаром, за словами адвоката Денисюков Сергія Вілкова, його підопічних викликав на розмову головний військовий прокурор (і один з ймовірних бенефіціарів хабара) Анатолій Матіос, і запевнив, що тільки він може зловити і покарати високопоставлених хабарників. При цьому він дуже прозоро натякнув, що за вимаганням хабара нібито стоїть глава САП Назар Холодницький. Денисюки на співпрацю з Матиосом не пішли, тим не менш, «орли» Матіоса провели обшуки у деяких людей з оточення Холодницкого, але слідів хабарі так і не знайшли. У підсумку справа про вимагання грошей у Денисюка перекваліфіковувалося в шахрайство, і досі розслідується без особливого успіху. Одночасно з’явилося інше кримінальну справу – за підозрою дочки генерала-фіскала Тетяни Денисюк за фактом постановлення завідомо неправосудного рішення в користь опального олігарха Олександра Онищенка (Тетяна Денисюк – суддя Господарського суду Харківської області).

Продовження слідує

За роки дізнання «справа обнальщиков Олександра Клименка», по якому проходить наш герой, разбухло до 1100 томів. Розслідування закінчили лише в березні цього року, і ця гора паперу була відвантажена в суд, про що урочисто повідомив генпрокурор Юрій Луценко.


Так виглядає «справа обнальщиков Клименко»

Втім, матеріали щодо головного лиходія – втікача казнокрада Олександра Клименка – пішли в суд лише днями.

У суді справу про злочинної організації Олександра Клименка, швидше за все, чекає непроста доля. Потрібно враховувати, що всі його фігуранти хоч і практично невідомі широкому колу читачів, але все ж люди важливі, з великими грошима і далекосяжними зв’язками. В тому числі, і в суддівському середовищі. А оскільки, як показує практика, наші суди часто занурюються в паралельну правового поля реальність, фігуранти, в тому числі і Станіслав Денисюк, можуть опинитися де-юре невинними незалежно від якості зібраної проти них доказової бази.

Потрібно враховувати також політичну кон’юнктуру і горезвісний соціальний запит разом з громадською думкою (якими останнім часом навіть Конституційний суд керується частіше, ніж законодавством). Ці три чинники нам диктують наступну логіку: всі попередні п’ять років можновладці боротися з корупцією просто не могли, оскільки займалися її вирощуванням до небачених Кучмою і Януковичем масштабів. Принаймні, саме такий порядок денний у голови народонаселення спускають мудрі мужі з Адміністрації прези… вибачте, Офісу преЗедента.

«Справа Клименко і Ко» насправді – один з найбільших антикорупційних успіхів старої влади, і в разі успіху цієї справи в суді той же Петро Порошенко і що приєдналися до нього «порохоботы» будуть на кожному розі кричати: «Ось ми боролися з корупцією! А що ви?» До того ж, на тлі цього епічного кримінального процесу намічені владою приходить переслідування політичних конкурентів з табору Порошенко будуть виглядати як реванш «режиму Януковича», пам’ять про криваві діяння якого ще не до кінця вивітрилася з короткої пам’яті народонаселення.

Тому, як би це дивно не звучало, розвал справи, по якому проходить також і наш герой Станіслав Денисюк, вельми на руку новим «антикоррупционерам», до ніг яким фактично вже впала вся повнота влади в країні. Як мінімум вони зможуть нарікати на непрофесіоналізм низверженных «корупціонерів», як максимум – звинуватити їх у репресіях проти ні в чому неповинних людей.

До того ж, за п’ять років «епохи бідності» країна трошки набрала жирку, а досвідчені фахівці з «знежирення», такі як Станіслав Денисюк, можуть доводитися.

Так що…

…продовження.

Антон Лузер і Арсеній Павлів, спеціально для CRiME і [гучних справ]

Підписуйтесь на наш Telegram-канал.

Источник — http://grom-ua.org/

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top