Новости Киева

На роботу до Києва: трудова міграція по-білоцерківськи

Столиця вже давно притягує до себе робочу силу з інших менш розвинених регіонів, і з кожним днем радіус маятникових трудових міграцій до Києва все збільшується. Особливо, за рахунок пристоличних населених пунктів. Причин того, що населення масово тікає на заробітки до великого міста, може бути багато. Серед них і відсутність робочих місць, і обмеження особистого розвитку, і, звісно ж, низький рівень заробітної плати. «Моя Київщина» дізнавалася, яка ситуація в найбільшому місті Київської області

Сьогодні в значної кількості населення країни склалася думка, що Київ може забезпечити роботою всіх охочих, і неважливо – закінчив ти найпрестижніший вуз країни, маєш 10 років досвіду, чи абсолютно не належиш до висококваліфікованих фахівців. Окрім того, й рівень заробітної плати в столиці вищий порівняно з іншими містами України. Що цілком обґрунтовано, оскільки витрати на житло та інші найнеобхідніші речі там теж більші. Однак це зовсім не проблема для тих, хто проживає у наближених містах і їздить до столиці лише за «київськими» зарплатами. Здається, що така внутрішня трудова міграція не становить небезпеки, та, насправді, вона має свої негативні наслідки. Близькі до Києва населені пункти втрачають кваліфікованих та мобільних працівників, а разом з ними і значні кошти до бюджету, які, натомість, потрапляють в скарбницю столиці. В той час, як всіма соціальними благами ці працівники користуються у своїх рідних населених пунктах. Тому неважко здогадатися, що через таких робітників пристоличний регіон щорічно залишається без кругленької суми. 

Здавалося б, ця проблема не повинна стосуватися Білої Церкви. Адже населений пункт і сам може похизуватися великою кількістю розвинутих підприємств та вакантних посад. Та в реальності в найбільшому місті регіону ситуація не краща. Щотижня середньостатистичний білоцерківчанин, який їздить на заробітки до Києва, витрачає близько десяти годин та 600 грн на дорогу туди й назад. І з кожним днем кількість «втікачів» лише збільшується. Тому, схоже, престижна київська робота та зарплатня того вартують.

За інформацією Головного управління статистики у Київській області, середньомісячна заробітна плата штатних працівників у Білій Церкві у 2018 році складала 7104 грн (у той час, як прожитковий мінімум в Україні у цей період варіювався в межах 1700-1921 грн). Натомість, у Києві цей показник досягав 13549 грн. Як бачимо, цифри різняться майже вдвічі, що й пояснює прагнення громадян отримати роботу в столиці. Та потрібно також зважати на те, що це лише середньостатистичні дані, насправді ж, рівень зарплатні залежить від займаної посади та амбіцій працівника. І останнє, до речі, грає немаленьку роль – той, хто вміє і хоче заробляти, досягне свого в будь-якому куточку планети. 

Робочих місць у найбільшому місті області, звісно, не так багато, як у Києві, та все ж вистачає. Зокрема, станом на 1 травня 2019 року лише в Білоцерківському міськрайонному центрі зайнятості було зареєстровано 842 вакансії, поданих роботодавцями. А найбільш затребуваними виявилися фахівці у сфері торгівлі – кількість вакансій у цій галузі становила 22.9% від загальної кількості пропозицій в Білій Церкві. Насправді ж, посад, на які потрібні компетентні та працелюбні, набагато більше. Загалом, у 2018 році в Білоцерківському районі було працевлаштовано 1936 осіб. Цікавим є й те, що, за даними ГУС у Київській області за 2018 рік, у місті з 35957 середньооблікової кількості штатних працівників на роботу було прийнято 10584, а от звільнених значно більше – 11724 осіб. Та тенденція показує, що навіть ці цифри з часом можуть змінитися, і в невтішний для Білої Церкви бік. Малий та середній бізнес є одним із найбільших наповнювачів бюджету у місті, але з часом працювати в ньому просто не буде кому, якщо робота в столиці й надалі буде вабити містян більше.

Жителька Білої Церкви Олена, яка 20 років пропрацювала вчителем початкових класів у місцевій школі, тепер теж щодня долає 86 км до своєї роботи: «Можливо, я б трудилася й надалі у своєму колективі, у своїй школі, але мої діти вступили до університетів на контрактне навчання. Поки навчалася донька, ми ще справлялися, але, коли став студентом син, стало трохи сутужно. Одна моя знайома вже досить давно працювала у Києві гувернанткою, і вона мені підказала, що одна заможна родина шукає людину для догляду за двома маленькими дітьми. Зарплатню обіцяли в 4 рази більшу, ніж я мала в школі. Рішення хоч далося і тяжко, але було прийнято – в бік заробітку».

Ще один білоцерківчанин Григорій, хоч і не працював у бюджетній установі і з проблемами їхніх мізерних зарплат не знайомий, теж змушений їздити до столиці за більшими грошима: «Я довгий час таксував у Білій Церкві, але з часом зрозумів, що в Києві замовлень більше, відповідно, водієві там можна більше заробити».

У жителя Білоцерківського району Олексія ж історія така: «Я закінчив професійно-технічне училище за спеціальністю маляр-штукатур. Довгий час шукав роботу в Білій Церкві. Так, були тимчасові підзаробітки, але постійної зайнятості я так і не знайшов. Тому довелося приїхати у Київ. Там будівельні роботи проводяться постійно, і організація, в якій я працюю, може мене забезпечити стабільним заробітком».

Покращити умови праці, збільшити рівень заробітної плати, створити підвалини для росту та особистого розвитку працівників, запровадити сучасні, інноваційні методи виробництва та організації робочого процесу – що ж потрібно зробити для того, аби хоч частина з 17 000 тисяч трудових мігрантів Білої Церкви залишалася працювати в рідному місті? Наразі мало хто цим переймається, а тим часом така проблема вже поширилася всіма населеними пунктами, що оточують столицю… 

Євгенія Любомирська, «Моя Київщина»

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top