Головні новини

Мародери. Як російські музеї присвоїли українські скарби

Велика частина стародавніх золотих артефактів, виставлених в найбільших російських музеях, знайдені на території України.

Приводом для написання цього матеріалу стало повідомлення про те, що в Росії черговий раз відкинули будь-яку можливість повернення культурних цінностей, вивезених з Німеччини після Другої світової війни. Про це заявив в інтерв’ю російським ЗМІ глава департаменту музеїв міністерства культури РФ Владислав Кононов.

У Берліні наполягають на поверненні знайденого Генріхом Шліманом знаменитого «Скарби Пріама з Трої і Эберсвальдского скарбу — найбільшого зібрання доісторичних коштовностей з коли-небудь знайдених на території Німеччини. Все це було викрадено радянською армією в 1945 р.

Довгий час в СРСР, а пізніше в РФ, категорично відхрещувалися від крадіжки. Мовляв, хто стырил знамениті скарби — невідомо. У 1991-му історики Григорій Козлов Костянтин Акинша опублікували документи, які доводять, що вкрадені «Скарб Пріама» зберігаються в Пушкінському музеї. Через два роки це визнали міністр культури Росії і президент Борис Єльцин. Але щодо Эберсвальдского скарбу в Москві продовжували говорити, що «унастамэтогонет». Проте в 2004-му німецький репортер, який працював на Der Spiegel, виявив цінності в коморі сейфі Пушкінського музею.

А скільки ж в Росії історичних цінностей, вилучених у нас?

Ні для кого не секрет, що велика частина стародавніх золотих артефактів, виставлених в найбільших російських музеях, знайдені на території України. Це, в першу чергу — золото скіфів. Скіфським шедевром «номер раз» є знаменита пектораль, знайдена археологом Борисом Мозолевським 1971-му під курганом Товста могила (Дніпропетровська обл.). Тоді, до речі, коштувало великих зусиль, щоб вона залишилася в Україні, а не опинилася в Ермітажі. Скарб номер два — золотий гребінь, який лежав в узголів’я поховання скіфського царя (IV ст. до н. е..), що перебуває у кургані Солоха (Запорізька область) і розкопаного у 1912-1913 рр. експедицією Миколи Веселовського. Сьогодні це гордість Ермітажу і один з його символів.

Навершя знаменитого царського гребеня і зображення цього ж гребеня на настільної медалі «Ермітаж»

Але претендувати на вивезену в царський час сьогодні немає сенсу. Нинішня РФ юридично не є правонаступником Російської Імперії, зате вона — наступник СРСР. Навіть простий перелік вивезеного з України за часи радянської влади займе кілька важких томів, тому зупинимося на найбільш знакових раритети.

Скарби Михайлівського Золотоверхого

Найвідомішими реліквіями, присвоєними Москвою вже при Радянській владі, стали фрески і мозаїки Михайлівського золотоверхого монастиря. Сьогодні в Росії налічується не менше 26 предметів давньоруського мистецтва, раніше прикрашали стіни знищеного за наказом Сталіна собору.

Мозаїка «Дмитро Солунський», фреска «Пророк Самуїл» і барельєф, вивезені в Москву нібито на тимчасову виставку

Слід зауважити, що московські музейники точили зуби на ці шедеври з моменту прийняття рішення про знищення храму. Ще 17 липня 1934-го Фелікс Кон — завідувач музейним відділом Наркомпросса РРФСР, у своєму офіційному листі на ім’я наркома освіти УРСР Володимира Затонського попросив подарувати Державної Третьяковської галереї (ГТК) мозаїки із зображенням Дмитра Солунського і Архідиякона Лаврентія: «Зазначені пам’ятки мають колосальне значення для експозиції ГТГ, в якій мистецтво Київської Русі представлено вкрай слабо, незважаючи на суттєве значення, яке воно має в загальному розвитку російського мистецтва».

Ви зрозуміли, так? Раз у Москві майже нічого давньоруського немає, то Київ просто зобов’язаний віддати в ім’я російського мистецтва свої реліквії. Тут не тільки неприховані претензії Москви на окремі цінні експонати, але і на всі давньоруська спадщина в цілому.

Нагадаємо, що Дмитро Солунський був небесним покровителем сина Ярослава Мудрого, великого київського князя Ізяслава (християнське ім’я Дмитро). Мозаїка з його зображенням була найкращою і найдосконалішою з усіх, представлених в храмі. Вона розміщувалася на почесному місці в його вівтарній частині — так засновник собору князь Святополк Ізяславович хотів прославити у віках пам’ять про свого батька.

Ця мозаїка дійсно вражає. Укладені під різними кутами по відношенню до поверхні стіни кубики з самоцвітів і золотої смальти створюють ефект мерехтливого і мінливого світу «божественного світу», а золото фону та обладунків гармонійно доповнюються темно-блакитними, білими, блакитними і лілово-рожевими квітами шат святого.

Затонський на всі забаганки Кона відповів у дусі: «Самим знадобиться!» Але в Москві вирішили, що якщо не миттям, так катанням бажане потрібно роздобути.

У 1938-му під приводом організації Всесоюзної виставки до 750-річчя «Слова о полку Ігоревім» ряд унікальних експонатів — мозаїки, різьблені шиферна плита з барельєфом вершників і фрески — було тимчасово вивезено до Москви.

Акт про передачу реліквій Михайлівського Золотоверхого на виставку в Москву

Хоча артефакти вивозили всього на три місяці, вони знаходяться в Москві до цих пір. Сьогодні присвоєна російськими мозаїка «Дмитро Соунский» не тільки гордість Третьяковки, але й експонат, відкриває всю колекцію. А фреска «Пророк Самуїл» — гордість Російського музею в Петербурзі.

Фрески і мозаїки, які залишилися в Києві, теж чекала незавидна доля: під час окупації їх вкрали вже нацисти. Після капітуляції Німеччини пропажа виявилася в американській зоні окупації і була чесно передана союзниками представникам СРСР. Ось тільки до Києва повернулося не всі.

Незабаром українські реліквії дивним чином спливли в найбільших музеях Росії — Ермітажу, Історичному музеї в Москві, Третьяковці і Російському музеї в Ленінграді. Частина мозаїк і фресок з Михайлівського собору виявилися в Новгородському історико-архітектурному музеї-заповіднику, зокрема, тут зберігаються мозаїчне зображення невідомого святого, фрески «Святий Миколай» і «Севастійський мученик».

У 2001-му і 2004-му роках Києву, правда, вдалося повернути 11 фрагментів фресок, але тут росіяни вчинили за принципом «На тобі, небоже, що мені негоже». Репатрійовані фрески, звичайно, унікальні і мають величезне історичне та культурне значення, але найцінніше з присвоєного наші сусіди повертати не бажають.

Дзвін «Голуб»

Назва «Голуб» цей дзвін отримав завдяки рельєфного зображення згаданої птиці на його стінці. На замовлення гетьмана Мазепи у 1699-му дзвін відлив для Воскресенської церкви Батурина глухівський майстер Короп Йосипович Балашевич (вага дзвону 640 кг, висота — 95 см).

Крім голуба дзвін прикрашають герб Івана Мазепи і що стоїть поруч з ним людина з булавою, сюжет «Воскресіння Христове» і пояс ангельських голів. Вважається, що з булавою зображений сам гетьман. На це вказує і напис «В. С. М. Р. В. Е. Ц. П. В. З.» — Іван Степанович Мазепа, Гетьман Війська Його Царської Пресвітлої Величності Запорізького.

Храм Миколи Чудотворця в Оренбурзі (РПЦ), де знаходиться дзвін «Голуб»

Після знищення Батурина російськими і всіх його жителів, включаючи немовлят, дзвін перевезли в монастир Різдва Богородиці в Домнице (Чернігівська область), де про нього незабаром благополучно забули. Одна з перших згадок, що легендарний «Дзвін Мазепи» знаходиться в Домницькому монастирі, датується 1902 р. В 1927-му зусиллями краєзнавця Бориса Пилипенка «Голуба» перевезли до Чернігова, місцевий історичний музей.

У роки Другої світової війни експонати Чернігівського історичного музею (всього близько 30 тис. предметів) вивезли у тил. Більшу частину раритетів повантажили в три залізничні вагони і відправили до Уфи. У плутанині перших місяців війни один вагон загубився і був виявлений в місті Чкалова (Оренбурзі).

Довгі роки мазепинський дзвін вважався загубленим і тільки в 2015-му російський історик Аркадій Тарасов виявив реліквію в оренбурзькому храмі Миколи Чудотворця. У Держархіві Оренбурзької області збереглися документи, що в 1945 р. дзвін передали храму з «Эвакобанка». Останній до банківської системи відношення не має — так називалася структура, де зберігалися предмети, вивезені в евакуацію. Тобто «Эвакобанк» спочатку абсолютно незаконно передав Російській православній церкві чуже майно.

Сьогодні дзвін не використовується, так як дав тріщину. Повернуть росіяни знакову реліквію законним власникам, особливо враховуючи специфічне ставлення священнослужителів РПЦ до заповіді «не кради», — питання риторичне.

Скільки всього вивезених в евакуацію українських культурних цінностей так і залишилися в Росії, сказати важко, особливо враховуючи те, що внаслідок стрімкого наступу Вермахту багато музеїв евакуювали в поспіху, часто без документів і навіть супроводжують. З цієї причини достеменно не відомо, що тоді вкрали вороги-нацисти, а що надали брати-росіяни.

Археологи-грабіжники

У повоєнні роки чимало історичних реліквій, у тому числі унікальних, вивезли з України численні археологічні експедиції з Москви і Ленінграда. Ці предмети сьогодні є гордістю головних музеїв Росії.

У світовій археологічній практиці давно прийнята норма, що все виявлене в ході експедицій залишається в музеях за місцем знахідки. В Єгипті, наприклад, щорічно працює безліч експедицій зі всього світу. Але ніхто навіть не думає забрати знайдене з собою — вчені задовольняються виключно зробленими в ході розкопок науковими відкриттями. Цим археологи відрізняються від грабіжників-копачів і шукачів скарбів, для яких головне — знайти і присвоїти цінні артефакти.

Московські та ленінградські археологи, котрі копали на території союзних республік, ставилися до знахідок виключно виходячи з гасел: «Радянське, значить — російське! Все спільне, все — наше!».

Знаменита чара з Лепесовки і промальовування орнаменту-календаря

У цьому ключі варто згадати дві знамениті вази-чари III-IV століть н. е. з Лепесовки (село в Білогірському р-ні, Хмельницької обл.). Їх зображення можна побачити і в шкільних підручниках, і майже у всіх книгах з історії слов’ян. А ось власні очі — тільки в російському Ермітажі.

Судини знамениті тим, що їх прикрашає схематичне зображення одного з найдавніших на території України (так і європейської частини колишнього СРСР) календарів. Чари являють собою трехручные судини, характерні для мисок черняхівської культури, тільки дуже великого розміру.

Дослідник слов’янської культури та історії Древньої Русі академік Борис Рибаков відніс їх до новорічних гадательным чашах. У звичайному господарстві великі трехручные судини незручні. Якщо взяти такий посудину за дві ручки, то центр ваги виявиться збоку. Наявність трьох ручок, як вважав академік, обумовлене якимись іншими міркуваннями, наприклад, обрядовими або сакральними.

Приклад розшифровки орнаменту-календаря

Магічно-ритуальне призначення чар з Лепесовки підтверджується і тим, що їх знайшли всередині язичницького святилища — фрагментами ваз був вимощений священне вогнище. Ну і головне: специфічна орнаментація. Широкий і плоский борт ваз розділене на 12 секторів, що відповідають 12 місяців року. Кожен із секторів заповнений особливими символічними зображеннями, відповідними місяцями.

Унікальну знахідку в 1957-му зробила експедиція ленінградських істориків під керівництвом відомого археолога Марії Тихановой. Сьогодні вивезені з України календарні вази — гордість Ермітажу.

Протягом існування СРСР колекції Ермітажу та інших російських музеїв масово поповнювалися артефактами, без всякого сорому вывозимыми з території союзних республік. Про це можна прочитати в колективній монографії «Ермітаж. Історія і сучасність. 1764-1988», присвяченій поповненню фондів знаменитого музею. Як мінімум до 1988-го російські археологи активно вивозили давнину, знайдені ними на території України.

І знову війна…

Окупація Криму і агресія на Донбасі призвели до чергової масштабної хвилі переміщення українського історичного спадщини в Росію. Відразу після анексії півострова загарбники розгорнули масштабні археологічні розкопки. За законодавством РФ «копати» можуть не тільки представники наукових закладів (ці хоч дотримуються певної етики), але й приватні «фірми», для яких головне — гроші. Про долю знайдених мародерами артефактів ніхто нічого впевнено сказати не може. Невідомо, що з знайденого потрапляє в музеї окупованого півострова, що вивозиться в Росію, а що взагалі осідає в приватних колекціях путінських олігархів.

Невідома й доля експонатів, що знаходяться в музеях окупованого півострова. Якщо експозиції ще на увазі, те що діється в запасниках покрито мороком.

Ще більш сумна ситуація спостерігається в окупованих районах Донбасу. В ході боїв в 2014-му зафіксовано чимало «прильотів» по житлових районах Донецька і Луганська. Цікавий факт: «прильоти» були зафіксовані по Донецькому обласному краєзнавчому музею, Музею історії та культури Луганська і по Луганському обласному краєзнавчому музею. Як любить говорити один відомий російський пропагандист: «Збіг? Не думаю!»

Донецький обласний краєзнавчий музей після обстрілу

Адже після того, як в музей «прилетіло», дуже зручно провести «ревізію» і під шумок винести найцінніше, зваливши провину на «укропов». Луганський обласний краєзнавчий музей був одним з кращих обласних музеїв в Україні, а його фонди — одними з найбагатших. В експозиції були навіть золоті колекції скіфо-сарматського періоду та Середньовіччя. Що сталося з ними — нікому не відомо. Є інформація, що так звана «сейфова кімната», де зберігалися найцінніші предмети з дорогоцінних металів, була розкрита «ополченцями» і розграбована.

Музей історії та культури Луганська після обстрілу

Невідомо, що залишилося від експозиції і фондів Донецького краєзнавчого музею, як невідома і доля численних районних музеїв.

Дуже красномовну «музейну» історію 5 квітня 2015-го на своїй сторінці у Facebook розповів журналіст і блогер Денис Казанський: «У Донецьку є залізничний музей з невеликою колекцією старих паровозів. Виявляється, ще в минулому році він піддався пограбування. Російські бойовики під шум війни вирішили вивезти паровози в Росію. Експонати вдалося розігнати і своїм ходом наздогнати до кордону. Але там російські митники, обалдев від такого видовища, розгорнули паровози тому і в Росію не пустили. В підсумку два паровози порізали на металобрухт, а інші повернули в стійло. Розповів цю історію співробітник музею, кілька тижнів просидів в підвалі у терористів».

Можна припустити, що росіяни проявили «благородство» виключно через масштабності стыренных експонатів — таке злодійство приховати неможливо, а зайвого скандалу ніхто не хотів.

Крім пограбування музеїв в Л-ДНР активно проводяться масштабні археологічні дослідження. Копають як «офіційні», так і нелегальні грабіжники. Останні, на жаль, активні і на неокупованої частини України, але у нас вони працюють з оглядкою і таємно, а Л-ДНР можна копати відкрито навіть із застосуванням важкої техніки.

Про масштаби розграбування окупантами історичної спадщини України та про кількість вивезеного в Росію ми дізнаємось хіба що після звільнення захоплених територій. Швидше за все, вони будуть сумірні з тим, що награбували нацисти під час попередньої війни.

25.12.2018
10:11
Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top