Новини Корупції

Майдан в Каракасі. Чому венесуельцям не вдалося (поки що) вигнати свого «януковича»

вт, 29/01/2019 — 21:16

Громадяни Венесуели більше біжать, ніж б’ються.

Вже в 2016 році економіка Венесуели була зруйнована до рівня гуманітарної катастрофи: скажена інфляція, дефіцит базових товарів — не вистачало ліків, рису, борошна, мила, цукру, навіть туалетного паперу. Все це на тлі витонченою корупції, контрабанди, багатогодинних черг, немислимих умов ведення бізнесу і спорадичних бунтів населення. В 2013 році ситуація була трохи краще, але вельми далека від нормальної: економіка вже й тоді була зруйнована чавистами. А з тих пір, за даними МВФ, економіка впала майже на 50% — це серйозніше, ніж Росія в 1990-х, і навіть Зімбабве після гіперінфляції в 1998-м. Минуло шість років, і сьогодні ми бачимо, що режим Ніколаса Мадуро захитався, пише Олександр Зотін в інтернет-виданні The Insider. Найцікавіший питання: але як же режиму при такому розвалі економіки вдалося протриматися ці шість років, а може бути і ще якийсь час?

У цієї стабільності є різні пояснення. По-перше, опозиція в країні була сильна, але одночасно роздроблена і не мала загальновизнаного лідера. Керівник опозиційної партії Voluntad Popular Леопольдо Лопес потрапляв у в’язницю, то під домашній арешт; її колишній лідер Енріке Капрілес Радонски в останні роки втратив популярність з-за компромісної позиції щодо влади. Можливо, нинішній лідер опозиції Хуан Гуайдо зможе об’єднати навколо себе критична кількість прихильників, тобто зробить те, чого не вдавалося його попередникам.

По-друге, чинником стабільності була підтримка армії, фактично купленої режимом Мадуро. Армії належить маса комерційних підприємств. Є банк BanFANB, сировинна компанія Camimpeg, CASA — постачальник в Міністерство продовольства. Крім того, військові володіють масою компаній через підставні структури. І, що важливо, армія контролює кордони, а значить, контрабанду і наркотрафік.

По-третє, треба визнати, що чавизм на перших етапах свого становлення (до смерті Уго Чавеса), нехай і через погано працюють і потворні механізми, дещо покращив життя найбідніших верств населення в країні з найвищим рівнем нерівності. Від популістських роздач часів нафти по $100 за барель вже давно нічого не залишилося, але все ж якась залишкова лояльність у деяких груп населення, мабуть, досі є.

Але всі ці фактори видаються другорядними.

Результат

Американський економіст Альберт Хіршман у своїй класичній книзі «Exit, Voice, and Loyalty: Responses to Decline in Firms, Організацій, and States» зазначав, що у споживача є два варіанти реагування на погіршення якості товарів і послуг: voice option та option exit. Якщо нам перестав подобатися якийсь товар або послуга або погіршилися відносини якоюсь значущою для нас групі (на робочому місці, в сім’ї, в державі), ми можемо протестувати, скаржитися або якось по-іншому довести своє невдоволення до потрібної сторони (voice). Другий варіант — просто перестати купувати товар або покинути групу, яка нас не влаштовує (exit). У різних випадках люди вдаються або до першої опції, або до другої.

Венесуелець стоїть перед обличчям тієї ж альтернативи. Або спробувати змінити стан справ у себе в країні (voice), або емігрувати (exit).

Емігрувати виявляється простіше, ніж боротися. За даними UNHCR і IOM, агенцій ООН по біженцям і мігрантам відповідно, Венесуели залишили 3 млн осіб — майже кожний десятий. Це результат, який можна порівняти лише з війною в Сирії (5,7 млн біженців при населенні в 20 млн).


За даними міжнародних організацій, Венесуелу залишили 3 млн осіб

Найбільше — понад мільйон біженців — осіло в сусідній Колумбії. До речі, там же «осідають» і венесуельські товари за зниженими цінами, у тому числі і так улюблений російськими шанувальниками чавізму практично безкоштовний бензин. Півмільйона перебралося в Перу, 220 тис. — в Еквадор, 130 тис. — в Аргентину, більше 100 тис. — у Чилі та 85 тис. — в Бразилії.

Найзаможніші поїхали в США і Європу ще за Чавеса. Для цього прошарку суспільства еміграція і економічно, і психологічно не настільки болюча. Як правило, латиноамериканська еліта сильно американизирована, чудово говорить по-англійськи. Багато навчалися в найкращих університетах США (звичайно, є сильні відмінності по країнах — венесуельський традиційний вищий клас менш американизирован, ніж, наприклад, сальвадорський, — але все ж).

Після смерті Чавеса в 2013-му, коли економічна ситуація стала різко погіршуватися, став покидати країну і середній клас. Це теж не так складно, у всякому разі з мовної точки зору — для переїзду в інші країни Латинської Америки не потрібно вчити іншу мову. Та й культурно країни досить близькі.

Що працює на ринку, не працює в політиці

Зрозуміло, виїжджають переважно молоді, успішні й освічені. Тобто ті, на кого могла б розраховувати опозиція, якщо б вони залишилися в країні. Двоє з трьох моїх венесуельських приятелів поїхали — один в Чилі (до речі, популярне напрямок для освічених верств), інша — не найгірша представниця російської діаспори — повернулася в Росію.

Еxit і voice Хіршмана — реакція споживача на погіршення якості товарів і послуг на ринку. Але індивіду все одно, як будуть себе почувати інші. Щодо компаній на ринку і еxit, і voice працюють непогано. Якщо ви просто перестанете купувати не відповідний вам продукт (еxit), а разом з вами це зробить ще значна група споживачів, у компанії скоротиться ринок збуту і почнуться проблеми.

У політиці все по-іншому. Для корумпованих і неефективних політиків найбільшу небезпеку представляє voice (протести, повстання). Але коли населення замість voice практикує еxit, причому так поступає і найбільш активна частина суспільства — молодь, ризик хвилювань знижується. Якось спробувати змінити ситуацію на краще, змінити владу (voice) можуть тільки залишаються. Але їх все менше, і вони все старше — молодь голосує ногами.


У результаті економічної політики Чавеса-Мадуро видобуток нафти у Венесуелі впала з 3 до 1,2 млн барелів на день

Для країн, залежних від експорту нафти, трагічна ситуація з Венесуелою, як не блюзнірськи це звучить, в економічному сенсі швидше сприятлива. Венесуела дуже багата нафтою. Однак основна маса запасів — це надважка нафта в басейні Оріноко. Для її отримання потрібні сучасні технології та масштабні інвестиції, які можуть надати тільки великі транснаціональні нафтосервісної компанії. А останні практично згорнули свою роботу у Венесуелі. В результаті за роки економічного розвалу виробництво нафти впала до рівнів 1980-х: до 1,2 млн барелів на день, проти 3 млн на початку століття і 2 млн 2017-м. Скорочення на 0,8 млн за рік — це практично стільки ж, як в Ірані в результаті жорстких американських санкцій. У Венесуелі обійшлися без санкцій: все розвалили самі.

Олександр Зотін, The Insider

Підписуйтесь на наш Telegram-канал.

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top