Головні новини

Как не дать подозреваемым в государственной измене бежать за границу?

Недавно Конституционный Суд признал неконституционной норму УПК Украины, которым суд фактически обязывался, выбирая меру пресечения, применять безальтернативный мера пресечения — содержание под стражей.

Гюндуз Мамедов, прокурор АР Крим

Ця норма — частина 5 статті 176 КПК — застосовувалась до підозрюваного у вчиненні державної зради та інших тяжких і особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України та злочинів, пов’язаних із терористичною діяльністю чи діяльністю незаконних воєнізованих або збройних формувань. Відразу після визнання її неконституційною новини наповнилися рішеннями судів, які дають можливість звільняти таких підозрюваних і обвинувачених з-під варти. 

Прокуратура АР Крим теж зіштовхнулась із цією новою реальністю. У четвер один із районних судів м. Києва, фактично, дав можливість звільнити з-під варти особу, яка, фінансуючись російською стороною, готувала й розміщувала в мережі Інтернет матеріали антиукраїнського спрямування, що містили заклики до зміни меж території України. Аналогічні рішення потенційно можуть бути прийняті найближчим часом ще у трьох кримінальних провадженнях. (Ідеться про Олега Сагана, арешт якому суд замінив на заставу у 80 тис. грн, а також Кирила Вишинського, керівника підрозділу російського ІА «Россия сегодня» в Україні і Петра Міхальчевського, екс-«міністра» охорони здоров’я окупованого Криму, обвинувачених у державній зраді, справи яких уже розглядаються судами, та Олександра Саттарова, учасника НЗФ «Самооборона Криму», що сприяло окупації Росією АРК. — DT.UA.) 

У розпорядженні правоохоронних органів є докази підривної діяльності керівника незареєстрованого підрозділу державного інформагенстства РФ «Россия сегодня» (РИА Новости-Украина) Вишинського проти України на користь збройної агресії РФ. На 15 липня призначено судове засідання, на якому, ймовірно, адвокати клопотатимуть про заставу підозрюваному, а прокуратура АР Крим буде обґрунтовувати ризики його втечі за кордон у разі виходу з СІЗО. Вслід за іншим фігурантом цієї ж справи, який утік до Росії й тепер воює з Україною з ефірів російських каналів (Слідом за іншим фігурантом цієї ж справи — Володимиром Скачком, який втік до Росії і тепер воює з Україною із ефірів російських каналів. — DT.UA.). 

Що ж потрібно зробити, щоби врівноважити права підозрюваних і захист національної безпеки? 

Які наслідки спричинило рішення КСУ? З одного боку, тепер, вирішуючи питання запобіжного заходу до підозрюваних у державній зраді, суд має право застосувати захід, не пов’язаний із позбавленням волі, тобто зобов’язаний розглянути можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Це повністю узгоджується з міжнародними стандартами вирішення питань про застосування тримання під вартою, мінімізує ризики допущення під час досудового розслідування необґрунтованого позбавлення волі особи, яка не становить реальної суспільної небезпечності й не буде переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, тиснути на свідків тощо.

У своєму рішенні КСУ також дуже правильно підкреслив, щозаконодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість, обираючи запобіжний захід до підозрюваного, досягти так званої легітимної мети, тобто стане на заваді перешкоджанню правосуддю, що включає й недопущення уникнення винним відповідальності.

Однак, на жаль, не можемо констатувати, що чинний КПК має саме таке досконале регулювання відповідних кримінальних процесуальних відносин, про яке йдеться у рішенні КСУ. Так, не піддаючи сумніву рішення Суду щодо неконституційності ч. 5 ст. 176 КПК України, не можемо не зазначити, що внаслідок цього рішення «зник правовий запобіжник», який не дозволяв особам, які підозрюються, зокрема, у державній зраді і які абсолютно обґрунтовано, за вмотивованим рішенням суду, перебувають під вартою, опинитися на волі й утекти за кордон.

Що маю на увазі?КПК України, відповідно до ч. 3 ст. 183, прямо зобов’язує суд при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою також визначити й розмір застави, заплативши яку, підозрюваний може не перебувати під вартою під час досудового розслідування та судового провадження. При цьому абсолютно не важливо, чи є реальні ризики того, що особа може втекти, вчинити нові злочини тощо, — суд усе одно надає можливість особі вийти під заставу.

З цього правила є лише три винятки: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, яка раніше порушила умови застосування застави (ч. 4 ст. 183 КПК України).

Зрозуміло, що такі винятки не охоплюють цілої низки тяжких і особливо тяжких злочинів та осіб, підозрюваних у їх вчиненні, для яких не становить проблеми знайти суму на будь-який розмір застави. Особливо коли ми маємо справу зі злочинною діяльністю, яка зазвичай фінансується з-за кордону та/або іншою злочинною організацією: державна зрада, шпіонаж, участь у терористичній діяльності тощо.

Прокурор АРК Гюндуз Мамедов Фото: investigator.org.ua

Слід підкреслити, що така українська практика не ґрунтується ані на практиці європейських держав, ані на практиці Європейського суду з прав людини.

Більше того, прецедентне право ЄСПЛ сформулювало чотири основні причини для відмови у звільненні під заставу: a) ризик того, що обвинувачений не з’явиться до суду; b) ризик того, що в разі звільнення обвинувачений зробить дії, що перешкоджають здійсненню правосуддя; c) зробить нові правопорушення; d) стане причиною суспільних заворушень. І цей перелік причин не є вичерпним, а лише таким, що безсумнівно дає право суду не призначати заставу.

Загалом, прямий обов’язок суду одночасно із застосуванням до особи заходу у вигляді взяття під варту призначати й суму можливої застави не передбачений в абсолютній більшості європейських держав, у тому числі — Франції, Німеччині, Португалії, Італії та Іспанії.

Зокрема, в Португалії застава може бути виключно як альтернатива взяттю під варту, поряд з іншими видами запобіжних заходів. Проте ніколи не визначається судом одночасно при застосуванні до особи арешту.

А ось, наприклад, у законодавстві Чехії взагалі є пряма заборона звільняти з-під варти під заставу підозрюваного в державній зраді, як і підозрюваних у інших злочинах проти національної безпеки, злочинах, пов’язаних з тероризмом, та низці насильницьких злочинів. Назагал заборона звільняти під заставу встановлена в Чехії у випадках вчинення понад 30 злочинів! (§73a (1) Кримінально-процесуальний кодекс Чеської Республіки, ч. 1 ст. 62 Кримінального кодексу Чеської Республіки).

Маємо констатувати, що серед науковців, практиків і в суспільстві неодноразово йшлося про важливість внесення ґрунтовних змін до ч. 3 ст. 183 КПК України з метою недопущення звільнення з-під варти під заставу підозрюваних, стосовно яких є реальні ризики втечі, впливу на свідків, вчинення іншого перешкоджання правосуддю тощо.

Сьогодні, після припинення дії, за рішенням КСУ, ч. 5 ст. 176 КПК України, внесення змін до ст. 183 цього Кодексу як ніколи є не просто вкрай актуальним, а нагальним завданням.

Для кращого розуміння ситуації після рішення КСУ, яке саме по собі не викликає сумніву у правильності, можна взяти для прикладу Кирила Вишинського (друга Дмітрія Кісельова, за звільнення якого чи не найбільше клопочуться російські переговірники. — DT.UA.) Маючи прецеденти, ми всі розуміємо, до чого може призвести його вихід з-під варти, хто може заплатити за нього заставу — навіть на космічну суму — й допомогти втекти за кордон з метою подальшого уникнення відповідальності. І це проблема не тільки у справі Вишинського, це загальне питання ефективності кримінального провадження і забезпечення невідворотності покарання. 

 

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top