Новости Киева

Кадри Київщини: ротація, відповідальність, звітність

Невдовзі виповнюється 100 днів перебування на посаді голови Київської облдержадміністрації Олександра Терещука. З цієї нагоди «Моя Київщина» готує тематичну публікацію щодо діяльності нового губернатора та його команди. А поки що наш портал вирішив проаналізувати з ретроспективної точки зору, як саме спрацювали після Революції Гідності його попередники, з огляду на те, що на відміну від обраних виборцями напряму керівників, звітувати про зроблене у призначених очільників регіональної  виконавчої влади в Україні якось не прийнято…

Пригадаємо усіх поіменно…

За роки Незалежності Київщину очолювало 12 осіб. Іван Капштик керував областю за часів президентства Леоніда Кравчука, Василь Сінько та Анатолій Засуха – за Леоніда Кучми. Після Помаранчевої революції Віктор Ющенко почергово призначав аж чотирьох губернаторів: Євгена Жовтяка, Валерія Кондрука, Віру Ульянченко та Віктора Вакараша. За часів Віктора Януковича губернатором була лише одна особа – Анатолій Присяжнюк.

Подібний контраст пояснюється конституційними змінами у повноваженнях господарів Банкової. З 2006 року в своїх кадрових рішеннях президент Віктор Ющенко мав дослуховуватися й до позицій уряду та парламенту, які погоджували призначення міністрів та губернаторів, але його тезка – Віктор Янукович згодом (через рішення Конституційного суду) повернув собі кучмовські повноваження, які були скасовані лише весною 2014-го.

Після Революції Гідності у нинішнього губернатора Олександра Терещука було три попередника – екс-міністр надзвичайних ситуацій Володимир Шандра, спадковий аграрій Максим Мельничук, а також представник команди екс-«регіонала» Ярослава Москаленка Олександр Горган.

Політика – гра колективна, однак відповідальність гравців – переважно- індивідуальна

Але перед тим як пригадати: чим власне вони запам’яталися нашим землякам  – невеличкий політико-юридичний екскурс щодо загальних принципів формування регіональної влади, політичної відповідальності призначенців та майже неіснуючої практики звітування за зроблене.

Як відомо,  відповідальність влади перед народом є загальнополітичним принципом, що означає, що наділені повноваженнями особи повинні обов’язково відповісти за всі наслідки власних дій. Нині багато політиків та політичних партій у своїх програмах користуються цією нормою як слоганом для своїх передвиборчих гасел.

Варто нагадати, що влада в розвинених державах діє відповідно до «суспільного договору». У правових державах діють закони, функціонують громадські та державні інститути, прийняті спеціальні процедури, метою яких є залучення до політичної відповідальності влади на всіх рівнях, на практиці ж (особливо – вітчизняній) усі ці принципи нівелюються неписаними традиціями особистої відданості нижче стоячих перед власним керівництвом.

І хоча у політології відокремлюють три види відповідальності влади: політичну, юридичну та суспільно-моральну, на практиці мало хто з вітчизняних політиків поніс будь-яке покарання у тих випадках, коли він ішов у розріз із законом. Хиба що суспільно-моральний осуд суттєво знижав рейтинг політиків, що заважало їм знову проходити до представницьких органів влади з надією звідти транзитом пересісти у більш привабливо крісло виконавчих органів.

Учорашній вирок екс-президенту Віктору Януковичу – 13 років позбавлення волі за зраду Батьківщини – видається лише передвиборчою грою з боку влади. Інші приклади, коли політики першого ряду (Юлія Тимошенко та Юрія Луценко) сиділи за ґратами – також не варто приймати до уваги, оскільки це була очевидна політична розправа того ж Януковича над своїми політичними опонентами.

Однак з політологічних абстракцій та з рівня центральної політики спустимось на регіональний щабель влади.

Уся державна конструкція робить фігуру глав адміністрацій –«врємєнщиками» та породжує навіть для досвідчених експертів закономірні питання: губернатор він хто є насамперед: людина президента, плід політичного компромісу, найкращий менеджер регіонального управління, ефективний бізнесмен тощо?

Окрім того, кожна публічна постать, навіть за відсутності формалізованих принципів звітності, має звичку до самовиправдання, а значить і до певного діалогу з громадою. При цьому, оскільки суто психологічно будь-якому політикові властива маніпулятивна технологія – всі здобутки та перемоги – приватизувати, а всі прорахунки та поразки – націоналізувати (в крайньому випадку списувати на об’єктивні форс-мажори). Критерій об’єктивної оцінки ними зробленого у стороннього спостерігача розмивається і переважно залежить від особистої харизми володаря владного мандату та скандалів навколо нього.

 «Круговая порука мажет, как копоть», або про особливості приватного та партійного будівництва на регіональному рівні

За часів суспільних потрясінь, таких як Майдан, настає своєрідний колективний катарсис, коли більшість усвідомлює, що далі так жити не можна і що треба щось робити, насамперед у сфері очищення влади. 

Однак, дехто вважає, що після 2014 року у владі відбулася повна розбалансованість, оскільки відбулося повернення до парламентсько-президентської моделі державного управління.

Окрім того не варто забувати, що після останнього Майдану при кадрових призначеннях підключився ще й фактор партійних квот. Згідно з домовленостями 2014 року, кадрові призначення на Київщині – це переважно квота «Удару». Тож кандидатури потенційних губернаторів так чи інакше погоджувалися з лідером цієї політичної сили – мером столиці Віталієм Кличко.

Отже, чим же запам’яталося землякам губернаторство трьох попередників нинішнього керманича області Олександра Терещука?

Володимир Шандра (2 березня 2014 — 3 лютого 2016)

Навіть найперше кадрове призначення Шандри викликало певне здивування у наших земляків, оскільки жодного стосунку до Київщини він не мав, за винятком того, що в нього під Києвом був зведена велика дача, збудована з незрозуміло яких статків, що стало й приводом для медійного скандалу. Утім цілком можливо, що це був, як-то кажуть, «наїзд» недоброзичливців, оскільки колишній міністр, депутат облради, згідно заповнених ще тоді декларацій, був людиною явно не з нужденних.

Однак факт залишається фактом: Шандра до свого призначення не вів будь-якої громадської діяльності в Київський області, ніколи тут не обирався.

За час своєї каденції він не впливав серйозно на політичні процеси на Київщині, що призвело й до того, що у президентської політичної сили не було й досі немає більшості в облраді, а протистояння між «біло-сердешною» облрадою та президентською облдержадміністрацією є характерною особливістю політичного життя області.

Хоча у громади регіону до самого Шандри немає особливих зауважень, варто враховувати, що за часів його губернаторства областю реально керували його заступники – майбутній заступник мера Ірпеня Дмитро Христюк та скандальний забудовник Лев Парцхаладзе, а також старі кадри на усіх рівнях департаментів та управлінь.

Лев Парцхаладзе розставив в ОДА вірних людей, тож замість партійно-політичної принциповості він почав здійснювати «договорняки» з Опоблоком, тією ж «Батьківщиною» та «радикалами» Олега Ляшка. Тобто фактично зробив усе, аби у президента в обласній Раді не було більшості.

До речі, місцеві вибори 2015 року зафіксували становище, коли лише три мери міст – переможці виборчих змагань  представляють «БПП-Солідарність» Порошенка.

З іншого боку слід надати належне Шандрі – йому вдалося  президентські і парламентські вибори 2014 року, а також місцеві 2015 провести без суттєвих провокацій та ексцесів. У той час це було життєво важливо для країни. Разом з тим, за допомогою адмінресурсу йому особисто вдалося стати депутатом облради, проте в складі обласного парламенту він не приймає участь в роботі організації, яка його делегувала у владу. Більш того, і екс-губернатор, і колишній його перший заступник Парцхаладзе (нині заступник міністра регіонального розвитку України) належать до числа найбільших прогульників сесій.

Разом з Шандрою його інший заступник Олег Корбан зараз зосередилися розбудовою Аграрної партії. Як надалі триватиме будівництво перспективного бренду – покаже час.

Максим Мельничук (3 лютого — 9 вересня 2016)

Максим Мельничук до приходу у владу зробив собі кар’єру науковця-аграрія. Не без допомоги батька, який мало не 30 років очолював Національний аграрний університет (нині – НУБіП). Трохи більше півроку очолював він регіон. І як кажуть – прийшов непомітно, пішов зі скандалом.

Невдовзі Мельничук, якого підозрювали у хабарництві, втік. Заступника Мельничука Ігоря Любка спіймали на вимаганні та отриманні 200 тисяч гривень від підлеглої. Посередником у справі тоді називали начальника управління Департаменту охорони здоров’я Київської ОДА Юрія Пуденка. За версією слідства, Мельничук та Любко запідозрили у незаконних махінаціях керівницю департаменту АПК Київщини і почали вимагати в неї частину грошей, погрожуючи звільненням.

Після звільнення з посади екс-губернатор зник з публічного простору, залишивши громаду в розгубленості. Їй досі невідомо – чим власне завершилось розслідування. Втім, це – докір скоріше не підозрюваним, а правоохоронцям…

Олександр Горган (28 жовтня 2016- 30 жовтня 2018)

Олександр Горган – немов солдат радянських часів тягнув лямку керівництва області рівно два роки, як кажуть – від дзвінка до дзвінка.

В регіоні секретом Полішинеля було те, що він – креатура народного депутата Ярослав Москаленко, який був його радником у Київській ОДА.

Після скандального звільнення з посади голови Київської ОДА його попередника Максима Мельничука та проведеного конкурсу у жовтні 2016 року, він був призначений на вакантну посаду. Дане призначення супроводжувалося скандалами: один з претендентів на пост губернатора, екс-нардеп від «Батьківщини» Костянтин Бондарєв заявив про фальсифікацію конкурсу. Варто зазначити, що про майбутню перемогу Горгана у ЗМІ повідомляли ще за кілька тижнів до завершення конкурсу, що викликає серйозні запитання відносно чесності та прозорості його проведення.

Одна з головних політичних задач Горгана на займаній посаді полягала у приборканні Київської облради, більшість в якій згуртувалася навколо опозиційно налаштованої «Батьківщини». Утім, попри систематичний тиск з боку адміністрації посунути голову облради Ганну Старикову з її посади не вдалося. В результаті конфлікту між гілками влади було зірвано низку обласних цільових програм. З’ясувалося, що область з двох мільярдів гривень зуміла реалізувати лише половину суми, що призвело до додаткової критики на адресу голови ОДА. Щоправда, війна між Горганом та Старіковою часто видавалася якоюсь несправжньою – адже сторони хоч і чубилися, але ніхто не переходив межу.

Невдачею для Горгана завершилися вибори до об’єднаних громад на Київщині. Президентська партія БПП-«Солідарність» продемонструвала тут вкрай низькі результати, не зумівши провести своїх людей до низки рад ОТГ. Враховуючи той факт, що за питання відповідав саме губернатор, закономірно, що це викликало невдоволення на Банковій. А далі була відставка.

Після призначення новим главою облдержадміністрації Олександра Терещука, були звільнені заступники його попередника Андрій Анісімов, Юрій Денисенко, Іван Турчак, проте як естафетна палиця продовжують працювати в цьому ранзі Алла Арешкович, Дмитро Назаренко та  В’ячеслав Кучер, яких нещодавно посилили фігурою Алли Шкурко.

Зазначимо на останок той факт, що, якщо губернатори (не тільки Київщини, але й інших регіонів) у залежності від обставин ще якось періодично звітують про окремі свої кроки на зустрічах з громадою, то їхні  заступники у публічному просторі – менш помітні, а їх призначення та звільнення – значно менш резонансна подія в інформаційних стрічках.

Тим не менше, на після п’яти останніх років жителі Київщини чекають на зрушення і хочуть почути, що є пріоритетом в діяльності керманича області та його заступників, а згодом дочекатися повноцінного звіту про зроблене.

Олександр Воронін, «Моя Київщина»

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top