Новости Киева

Депутат Київської облради Роман Титикало: Погляди моїх колег відрізняються від позиції партії «Самопоміч»

Нещодавно відразу четверо депутатів Київської обласної ради заявили про свій вихід з «Самопомочі». Про центробіжні процеси, що відбуваються в партії, причини виходу з неї та плани на майбутнє «Моя Київщина» поспілкувалася з депутатом облради, громадським діячем та адвокатом Романом Титикало

— Для початку розкажіть про Вашу громадську діяльність. Як ви стали депутатом Київської облради?

— Я народився в місті Києві і майже все професійне життя займаюся юриспруденцією – з 2004 року працюю юристом, а у 2007 році став адвокатом. Я відразу починав працювати в державних установах – спочатку у виконавчій службі, казначействі, потім – в Державній акціонерній компанії «Укрресурси». У 2007 році отримав свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю, і відтоді працюю в цій сфері.

Я переконаний, що адвокат – це покликання. І він має не лише заробляти гроші, а й виконувати важливу соціальну місію. Тому я побудував таку формулу своєї роботи, за якою частину часу я присвячую громадським проектам – допомагаю незахищеним верствам населення, захищаю громадські інтереси, наприклад, щодо забудов чи подібних напрямків. Я вже більше 10 років займаюсь адвокатською діяльністю, і такий громадсько-правовий напрямок постійно в ній присутній.

Я можу назвати чимало прикладів своєї громадської активності в Києві. Якщо ж говорити про область, то наразі я захищаю парк Шевченка в місті Боярка, Вишнівську громаду в боротьбі за зелену зону міста, інтереси громадської організації «Діти Вишневого», Забірської громади, представляю інтереси лікарів Боярської лікарні, допомагав у боротьбі за ліс Петропавлівської Борщагівки тощо. Ось такі проекти, пов’язані з боротьбою та захистом інтересів громади, постійно були як до обрання мене депутатом, так і зберігаються досі.

Окрім того, займаючись громадською діяльністю, зокрема в період Майдану, я захищав учасників акції протесту, яких затримували в судах. Але після 2014 року зрозумів, що однієї громадської роботи недостатньо – потрібно долучатися до якихось ініціатив, балотуватись до органів місцевого самоврядування і щось виправляти.

— Щодо Забір’я, чому Ви допомагали саме їм? Адже громад з подібними проблемами сьогодні багато.

— Представники громади самі до мене прийшли. А я завжди спілкуюся з тими, хто до мене звертається. В боротьбі за певні інтереси важливе бажання не однієї людини, а саме громади  (5, 10, 15 чи 20 осіб). Тому що єдність забезпечує результат. У Забір’ї  якраз співпадала ініціатива людей з їх попередньою роботою, певними документами, що дозволило мені на щось опиратися з юридичної точки зору.

— Ви були одним із кандидатів на посаду судді Касаційного адміністративного суду, але конкурс не пройшли. Чому?

— Так, в Україні ініціювали створення нового Верховного Суду. Тоді адвокатам, які мають більше десяти років стажу, дозволили брати участь в конкурсі. Критикувати судову систему, сидячи вдома і набираючи повідомлення у Фейсбуці, це звісно добре, але треба робити щось більше. Тому я виявив бажання взяти участь у конкурсі. Відбір проходив у декілька етапів. Перший – максимально об’єктивний – тести. На цьому етапі я набрав достатню кількість балів. Другий – психологічне тестування, яке я також пройшов успішно. Третій етап – написання проекту рішення Верховного Суду і передача його на перевірку. Тут мені поставили недостатню кількість балів для проходження на наступний етап.

Чому стільки балів, ніхто не пояснив. До того ж, чітко окреслених критеріїв оцінювання не було. Я не погодився з цим рішенням і його оскаржував. Вважаю, що це була, певним чином, маніпуляція з боку Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Але мою скаргу, як і багатьох інших, було відхилено. Тоді на цьому етапі навіть «завалили» юриста з міжнародним іменем – доктора наук, професора Олександра Мережка, який викладав у міжнародних ВУЗах, стажувався в Європейському суді з прав людини. Журналіст В’ячеслав Бігун зняв окремий документальний фільм про цей конкурс «Verdict 19». Але я ні про що не шкодую. «Стучите – и вам откроют» – потрібно щось робити для того, щоб чогось досягти.

— Щодо Вашої депутатської діяльності. Чому все ж таки Київська обласна рада, якщо Ви ніяк не пов’язані з областю? Чому, наприклад, не міська?

— У 2014 році я балотувався в Київську міську раду від політичної партії «Демократичний альянс» і набрав тоді 925 голосів виборців, але цього було недостатньо для перемоги. Потім я був координатором проекту правової допомоги учасникам АТО в рамках Асоціації правників України. Ми створили гарячу лінію, надавали багато юридичної допомоги учасникам АТО, зокрема й бійцям з Київської області.

Наприклад, я більше трьох років особисто захищав бійця Миколу Медведського з Переяслав-Хмельницького, який не знайшов спільну мову з суддею Верховного Суду України Скотарем, і лише в цьому році розгляд справи закінчився. У напрямку допомоги учасникам АТО я співпрацював з «Самопоміччю». Потім як лідера громадської думки, активного громадського діяча, правозахисника, вони мене запросили очолити список «Самопомочі» в Київській обласній раді на місцевих виборах. Ось так я й був в жовтні 2015 року обраний депутатом Київської обласної ради і головою постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, законності, правопорядку, взаємодії з правоохоронними органами та запобігання корупції. Також певний час був головою фракції.

— Чому зміна керівництва облради відбулася саме зараз? Чому депутати не виявляли політичну волю раніше?

— Я не був ініціатором проведення цієї сесії. Я можу висловлювати лише свої припущення. Обласна рада вже два роки нормально не працювала. Згідно законодавства, чергові сесії мають проводитися, як мінімум, раз в квартал чотири рази на рік. Має бути затверджений порядок їхнього проведення. І кожен депутат має знати, коли в нього наступна сесія. Але цього не було. Останнє зібрання, позачергове, проходило в березні, і в порядок денний головою ради було включено лише одне питання – звернення стосувалося питання проведення чесних виборів Президента України. Попри те, що в раді лежить сотні питань, які потрібно розглядати. Як на мене, це було викликано тим, що голова облради боялася, що депутати приймуть рішення про її звільнення, тому й відтягувала все це. А в період політичної боротьби за пост президента ніхто не хотів піднімати питання зміни керівництва, оскільки це могло бути використано у політичних іграх, і могло вплинути на загальнополітичні процеси.

— Після зміни керівництва облради всі партій, які брали участь в голосуванні, отримали свої посади (Стариченко («Радикальна партія») – голова, Семенова («БПП») – перший заступник, Добрянський («Наш край»)  – заступник – ред.). Усі, окрім «Самопомочі». Чому так?

— Ми цього не прагнули. Деякі політики намагаються вести розмову шляхом якихось політичних торгів. Але той колектив, який зібрався в фракції «Самопоміч», не мав ніяких корисливих мотивів, не хотів ставити якісь умови. Ми прийняли рішення і проголосували, тому що розуміли, що в облраді криза – бюджет не приймався, сесії не скликалися. Потрібні були якісні зміни для результату.

— Чому Ви вирішили покинути «Самопоміч»?

— Нардепи, які нещодавно теж покинули партію, у своїй заяві зазначили, що «більшість членів фракції протягом року провели більше десятка зустрічей із керівництвом партії, у тому числі й за участі лідера, на яких піднімалися проблемні питання. Зокрема, щодо відсутності прозорих процесів прийняття рішень у партії, щодо втрати ідеологічного базису, звалювання в популізм заради утримання політичного рейтингу та відсутності чіткої стратегії для України й бажання стати дійсно всеукраїнською партією». Але їхні пропозиції не були реалізовані, і оскільки бачення депутатів відрізняється від позицій партії, вони її покидають. Часом ми відчували, що партійне життя проходить повз нас. Тобто я хочу сказати, що процес мого та ще трьох депутатів виходу з обласної команди «Самопомочі» не є унікальним. Сьогодні це тренд в партії по всій Україні. Багато моїх колег розчарувалися в певних процесах.  

— Які плани на майбутнє? Плануєте приєднатися до іншої партії? Обмежитеся облрадою, чи маєте більші амбіції?

— Зараз лише проходить процес висування кандидатів, тому я забігати наперед не буду, але можу сказати, що певні роздуми щодо Верховної Ради є. Якось афішувати це не хочу, тому що остаточного рішення ще не прийнято, але є бажання подальшого руху. Людина має прагнути якісних змін. Але step by step. Поки що вибори до ВРУ. Тому стоїть питання – висуватися чи ні, самому чи з якоюсь політичною партією. А після літа вже будемо вирішувати, що робити з облрадою…

Спілкувалася Юлія Стрільник, «Моя Київщина» 

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top