Азарт в законі по-білоцерківські: як працюють гральні заклади міста під вивіскою лотерей

Азартні ігри в Україні заборонено законом з 2009 року. Утім за 10 років будь-які законодавчі обмеження в Україні стало можливим обійти не тільки технічно, а й юридично. Наразі з традиційних азартних залучень офіційно дозволено тільки лотерею. Здавалось б, казино, ігрові автомати, букмекерські контори повинні були закритися, але вони продовжують працювати і навіть дуже успішно. Більшість з них — під вивіскою операторів державних лотерей. Все тому що у законодавстві створено юридичну лазівку за допомогою відокремлення лотерей від грального бізнесу. Тим часом у Верховній Раді давно чекають свого зіркового часу десятки нових законопроектів, які пропонують легалізувати азартні ігри. За минулорічними оцінками експертів,поки цей бізнес в підпіллі, щонайменше 5 мільярдів гривень втрачає державний бюджет, не отримуючи відповідних податків і зборів.Тому сьогодні не тільки рахуємо прибутки на прикладі Білої Церкви, а й розкриваємо карти щодо принципів діяльності таких гральних закладів. Про чисельність залів, обсяги прибутку, покровителів із владних органів тощо, «Моя Київщина» дізналась від інсайдерів, які свого часу мали стосунок до мереж гральних закладів міста. 

На сьогодні у 200-тисячному місті Біла Церква гральні заклади закріпилися та пустили своє коріння досить потужно. Тільки залів відкритого типу тут налічується до 100, розташованих буквально у кожному районі міста.  Всім відомо, що маскуються вони під наступними назвами: «Спортлото», «Золотий кубок», «Національна лотерея», «Ставки на спорт», «Золота підкова», «Лотомаркет». Але є у місті і так звані «чорні зали», тобто зали закритого типу, куди потрапити зовсім непросто. Гравців туди пускають тільки «своїх» і тільки по дзвінку, попередньо узгодивши візит з адміністратором. «Чорні зали» облаштовують переважно у підвалах чи непримітних будівлях, без пізнаваних вивісок та реклами, аби не привертати сторонньої уваги. Про те по кількості вони значно поступаються  відкритим залам – їх у місті приблизно півтора десятки.

Для збереження свого бізнесу від «небажаних гостей» і ті, й інші «нелегали» (які, щоправда, «кришуються» правоохоронними силами) обладнані сучасними системами відео спостереження. Тут, як то кажуть, гра варта свічок. Тож якою є економіка однієї «точки»?…

За приблизними підрахунками, прибуток одного середнього залу по місту близько  3 мільйонів гривень на місяць. Частина з цих коштів йде на зарплатню персоналу: охороні, операторам-касирам, менеджерам, бухгалтерам та камерменам. Певна частина коштів йде на сплату оренди приміщення та комунальних послуг. Тут варто відзначити що оренда приміщення в місті варіюється від 25 до 60 тисяч гривень, залежно від квадратури та місця розташування.

Логічно що найдорожчі об’єкти нерухомості наближені до центру міста. Зокрема, від цієї суми треба відмінусувати витрати на різноманітні акції, які періодично проводить мережа. Від так власник, тільки з одного середнього залу, має близько 1 мільйону гривень чистого прибутку на місяць. Відповідно, раз на місяць головний менеджер вивозить шефам частину готівки та звіти за кожну добу роботи закладу.

Зрозуміло, що без покровителів «згори» працювати таким закладам було б дуже складно.

Як запевнять деякі, і власні, і відкриті джерела, «кришує» нелегальний ринок азартних ігор не завжди криміналітет. Ниточки ведуть до Києва, у кабінети наближених до влади політиків. Де-факто бенефіціарами цього бізнесу є чимало нардепів. Де-юре, цей бізнес належить маловідомим для широкого загалу людям і офшорним компаніям. Як розповів нам наш інсайдер, даний вид діяльності передбачає неабияке «кришування» кожного власника мережі: 

«У кожного власника є своя так звана «криша». Здебільшого для таких цілей користуються послугами різних угрупувань, подекуди  місцевого розливу, та чинушами у владі та в органах поліції. Дуже часто власниками гральних мереж є і самі посадовці та держслужбовці. Але прямої участі у справах грального бізнесу не приймають, натомість наймають довірених осіб для ведення справ». 

 

Зрозуміло, що в цілому, без лобіювання з боку ключових осіб держави цей бізнес ніколи б не виріс до таких розмірів. Та яка ж роль стражів закону і чому, попри періодичні звітування поліції про черговий ліквідований заклад у місті, їх  не меншає? Як розповів нам інформатор, «накриття» поліцією конкретного  грального закладу здебільшого відбувається за попередженням і дає змогу ґрунтовно підготуватись до гостей:

 «як правило такі «нальоти» поліції  заплановані, власники та персонал попереджені. Від так в касі залишається мінімальна сума, нове обладнання міняється на б/у, знімаються дорогі камери. Правоохоронці жваво роблять свою справу – вилучають готівку, процесори та монітори.  Після закінчення цієї епопеї, через декілька годин, в зал знову завозиться нова апаратура і він запускається працювати далі. Якщо ж зал накрили без попередження, це значить  що комусь не заплатили, або ж заплатили несвоєчасно».

У даному випадку інформатор говорить, що зацікавлених у роботі таких залів вистачає, а правоохоронні органи «накривають» зали здебільшого для проформи. Усім добре: і поліція нібито зробила свою справу та покращила показники, і гральний заклад поніс мінімальні втрати.

Примітно що такі зали для гри використовуються не тільки за прямим призначенням. Наркоділки полюбляють реалізовувати тут свої товари («фен», марихуана, кокаїн тощо).  Збувачів  дурману, що приходять грати і паралельно шукати свого клієнта, між собою називають «поварами».  Втім, є в залах і альтернатива наркотикам. Клієнта, як правило, цілодобово пригощають горілкою, коньяком та пивом. Для непитущих гравців передбачено безкоштовну  каву та чай. На свідомість відвідувача впливають безкоштовні напої, невимушена атмосфера, характерне затемнення в салоні, очікування потенційних виграшів тощо.. Тобто створюються всі умови для комфортного, а головне як найдовшого перебування клієнтів, які витрачають чималі гроші.

Які ж суми втрачають ігромани? На практиці нашого інсайдера, гравець тільки за одну ніч міг спустити 1,5 тисяч доларів. Були й такі, які не пошкодували 200 тисяч гривень:

«Програють різні суми, часто дуже великі, але навіть попри це продовжують грати прагнучи відігратися. Не рідко, коли гроші закінчуються, клієнти просять в борг, пограти в кредит, залишити завдаток і так далі. Зупинитися їм вкрай важко, тому дуже часто йдуть ні з чим, але через деякий час повертаються, аби знову випробувати фарт. Що цікаво, в багатих людей такої залежності набагато менше, а от як раз бідні є постійними принощиками доходу подібним закладам».

Звідки чи не щодня люди беруть гроші? Для залежного гравця жодна, навіть висока зарплатня, не пройде випробування одним візитом до залу. Тому мисливці за легкими грошима дуже часто здають цінні речі в ломбард та навіть вдаються до грабежів. З іншого бокувеликі програші гравців подекуди мають несподівані наслідки. Нерідко, коли гра досягає піку напруги або завершується програшем, персоналу доводиться зіштовхуватись з агресією клієнтів, погрозами та навіть бійками. 

Хто ж ці завзяті гравці та любителі азарту? Як показує практика Білої Церкви, майже усі верстви населення.  У салонах таких «лотерей» можна побачити молодих людей та людей пенсійного віку, звичайних жінок-домогосподарок та бізнес-леді, пересічних робітників та підприємців. Грають як особи з криміногенного середовища так і правоохоронці, як заможні люди так і вкрай малозабезпечені. Причини у кожного різні, розповідає наш співрозмовник:

«В когось проблеми в особистому житті, хтось переслідує ціль миттєво підняти гроші, хтось просто залежний.  Не малу роль відіграє і те,  що заклад працює цілодобово, тому якась частина клієнтів, приміром заробітчани чи ті, кому немає куди податись вночі, попросту йдуть грати»

У касира-оператора тут своя, чи не головна роль – бути мегапривітним та викликати у клієнта якомога більше довіри і бажання грати далі, тим паче що від цього залежать так звані «чайові», які за добу можуть сягати від 100 до 5000 гривень.  Не рідко серед персоналу в процесі роботи також з’являється пристрасть до гри чи, принаймні, спроби пограти, про те це одразу карається миттєвим звільненням.

Як з’ясувалось,  деякі мережі в Білій Церкві мають не надто гарну репутацію через тенденцію до невидачі великих виграшів. Аби не віддавати клієнту солідний куш працівники закладу інколи вдаються до різних маніпуляцій та навіть підключають так званий місцевий рекет, який, в свою чергу, подбає про те, що бажання отримати гроші у клієнта відпаде.  Ось так виглядає азарт «в законі» у Білій Церкві. Суттєвих відмінностей його роботи в інших містах шукати не варто, адже схеми скрізь однакові. 

Загалом тему легалізації гральних закладів найчастіше обговорюють з податкової точки зору, соціальна ж проблематика порушується рідко. Мова йде не тільки про чималі витрати для власного бюджету. Інша сторона медалі – найбільш небезпечне соціальне явище – хвороблива пристрасть до азартних ігор, яка у медичній термінології звучить лудоманія. Наслідки її дії на психіку людини непередбачувані, у деяких випадках плачевні і не підлягають жодному лікуванню. Такі люди схильні до вчинення не лише дрібних крадіжок, але й вбивства і самогубства.

Між тим МВФ вимагає легалізувати ігровий бізнес, який  генерує мільярдні тіньові потоки.Проте стара влада не поспішала це робити, адже нашим можновладцям надто складно відмовитися від колосальних коштів. Враховуючи, що Україна обрала нову Верховну Раду, залишається сподіватися, що до «гральної реформи» із усією серйозністю таки приступлять парламентарі 9 скликання ВР… 

Микола Тицький, «Моя Київщина»

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top